Вторгнення Росії в Україну сколихнуло як українські, так і регіональні бізнеси – особливо, в секторах енергетики, логістики та сировини. Виробники швидко відчули наслідки війни, включно з заблокованими морськими шляхами, знищеними чи замінованими портами, залізничними сполученнями, які були розбомблені, та пошкодженими виробничими потужностями.
До війни на долю українських виробників припадало 42% від загального експорту країни. За цим показником вони поступалися лише аграрному сектору з його показником у 46% [1]. Більшість експорту складали сировина та напівфабрикати. Україна експортувала товари переважно до Європейського Союзу (39%), Китаю (12.1%), Туреччини (6.1%) та Росії (5.1%) [1]. Однак після війни експортні напрямки змінилися, і тепер на долю Європейського Союзу припадає 63% експорту, як повідомляє Прем’єр-Міністр Шмигаль [2].
Війна спричинила значне зниження промислового виробництва України, показник якого зменшився на 46.70% у грудні 2022 року у порівнянні з тим же місяцем рік тому [3]. Попри те, що ключову роль у цьому зниженні зіграли безпекові питання та руйнування, розподіл ланцюгів поставок також сприяв падінню виробництва.
Обсяги виробництва в Україні станом на 2022 рік [3]
Багато українських виробничих дільниць раніше були частиною більших холдингів: вони розміщувались в індустріальних кластерах або знаходились поруч із постачальниками сировини. Завдяки такому розміщенню ланцюги поставок залишалися коротшими, а сам процес був більш економічно рентабельним. Наприклад, у Полтавській області було розміщено безліч аграрних об’єктів та об’єктів харчової промисловості. Зазвичай сировина постачалась локальними виробниками, оброблялась в межах області та поставлялась на внутрішній та міжнародний ринки вантажівками, морем або залізничним транспортом.
Під час війни основною перешкодою для ланцюгів поставок стає забезпечення енергетичними ресурсами. Ресурси промислових підприємств для заміни природного газу на альтернативні джерела енергії виявилися або обмеженими, або відсутніми взагалі через потребу у значних інвестиціях. Як наслідок, стабільно високі ціни на газ становлять небезпеку закриття бізнесу – особливо в енергоємних галузях. Це призводить до підвищення цін виробника та зменшення доходів держбюджету.
Руйнівний вплив російських військ на логістичну інфраструктуру розірвав ланцюги поставок в межах України, що зробило неможливим експорт готової продукції. Наприклад, блокада Чорного моря російськими окупантами перешкоджає експорту 80-90% промислових товарів. Переорієнтація вантажоперевезення з морських шляхів на сухопутні є доволі складною через значне збільшення витрат на логістику та недостатню пропускну спроможність залізниці та доріг. Такі ж проблеми спостерігаються і у питанні імпорту, а питання безпеки значно ускладнило доставку товарів. Через підвищений ризик стало надзвичайно важко залучити компанії, які б погодилися працювати в межах країни, оскільки багато страхових компаній відмовилися забезпечити покриття збитків для товарів, які прямують в Україну.
Чорноморська зернова ініціатива за сприяння Туреччини та ООН у липні 2022 року частково розблокувала основні українські морські порти для критично важливого експорту зерна. Проте постійні погрози Росії вийти з угоди, а також часті порушення зобов’язань зі сторони агресора, які блокують або сповільнюють перевірку українських суден, змушують українських трейдерів шукати альтернативні транспортні шляхи.
Аби перебудувати свої ланцюги поставок, виробничі підприємства можуть застосувати декілька стратегій. По-перше, вони мають прийняти той факт, що вони працюють в умовах невизначеності в часи війни, тому повинні тренувати гнучкість та спритність, необхідні для того, щоб швидко адаптуватися до мінливих обставин. По-друге, замість того, щоб покладатись на поповнення запасів, що передбачає ризик їх втрати через нестабільну ситуацію в Україні, компаніям слід сфокусуватися на диверсифікації бази постачальників. Залучення декількох постачальників з різних регіонів зменшує залежність від одного джерела та мінімізує ризик перебоїв. По-третє, ефективною може бути зміна маршрутів транспортування та форми випуску продукту. Наприклад, в аграрному секторі виробники можуть перейти від оптового експорту зернових до виробництва борошна або продажу фасованих зернових, що дозволило б використати альтернативні маршрути транспортування та розширити ринкові можливості. Ба більше, враховуючи, що конфлікт розвивається динамічно, зміна транспортних маршрутів може стати необхідністю, оскільки деякі маршрути можуть раптово стати небезпечними. Наостанок варто відзначити, що зміна логістичних шляхів може допомогти компаніям уникнути зон конфлікту та забезпечити безперебійну роботу ланцюжка поставок. Визначивши альтернативні транспортні шляхи та працюючи з досвідченими логістичними провайдерами для орієнтації в складних умовах, бізнеси можуть мінімізувати перебої та підтримати безперервність процесу.
Окрім зусиль з реорганізації експортного аспекту ланцюга поставок, велике значення має також питання імпорту. Воно відкриває нові можливості для залучення міжнародних бізнесів. Принципи диверсифікації поставок та зміни логістичних маршрутів застосовуються і для імпорту, але з додатковими можливостями для створення цінності. До них входить забезпечення технологій та інновацій, таких як оцифрування оптимізації логістики або ефективності зберігання, що сприяє розвитку інфраструктури, налагодженню інвестиційних та торгових угод, які пропонують фінансові стимули, а також пропонування галузевих рішень, як-от розвиток відновлювальної енергетики. Оскільки Україна прагне зменшити залежність від експорту російських енергоносіїв на європейський ринок, важливість таких рішень тільки продовжує зростати. Декілька урядів, включно з Німеччиною та Данією, вже підписали угоди про підтримку розвитку інфраструктури відновлювальної енергетики в Україні, в той час як приватні компанії активно залучені у будівництво вітрових електростанцій та біометанових заводів.
Ключову роль у підтримці бізнесів, які намагаються зорієнтуватися у викликах із реорганізації ланцюгів поставок в Україні, відіграє участь уряду. Доки морські порти залишаються заблокованими, уряд фокусується на сприянні альтернативним варіантам транспортування, таким як перевезення автомобільним і залізничним транспортом, щоб забезпечити бізнесам можливість експорту. Міжнародні уряди надали фінансові стимули та торгові угоди для сприяння стабільності та спонукання інвестування в регіон. Зокрема український уряд пропонує гранти для бізнесів, які релокуються в більш безпечні регіони, заохочуючи їх диверсифікувати виробничі майданчики. До того ж впровадження систем єЧерга та єДекларації прискорює перетин кордону до Європи та сприяє більш плавним торговельним потокам. Докладаються зусилля для розширення та розвитку прикордонних пунктів пропуску в західній та західно-південній частині країни, а також залізничних коридорів для покращення перевалки вантажів. Хоча питання відкриття портів для експорту незернових товарів поки не отримує погодження через підривні дії Росії, уряд продовжує досліджувати такі можливості. Крім того покращення законодавства з питань кластерів має на меті створення середовища, у якому бізнеси можуть співпрацювати та досягти синергії для оптимізації ланцюгів поставок.
Окрім національного уряду, до числа міжнародних організацій, що допомагають Україні під час війни, входить Європейський банк реконструкції та розвитку. Їх проєкт Solidarity Lanes між Україною та ЄС спрямований на покращення сполучення між двома партнерами шляхом відкриття альтернативних торгових коридорів [4]. Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) також бере участь у розблокуванні експорту українського зерна через українські порти в Ізмаїлі та Рені через Дунай та Чєрна-над-Тисою в Словаччині [5].
Поступово в українських та міжнародних компаніях, які працюють в нашій державі, почали з’являтися проблиски розуміння того, як можна успішно реструктуризувати ланцюги поставок під час війни. Наприклад, дві українські компанії (одна із аграрного, а інша з сектору газу та нафти), нещодавно приєдналися до нового індустріального парку «Мостиський сухий порт» у Львівській області [6]. Там компанії займаються розвитком експортних можливостей: будують нові складські приміщення, розширюють мережу вузької європейської колії до України. І навпаки: вони створюють перевалочний пункт та пришвидшують експорт до ЄС. До того ж Морський Кластер України активно покращує можливості річкового судноплавства та дрібних перевезень на півдні України з тією ж головною метою – збільшити експортні можливості країни [7].
Окремим компаніям також вдалося успішно подолати цей виклик, не вступаючи до індустріальних парків або кластерів. «Сентравіс», виробник труб із нержавіючої сталі, який базується у Нікополі, є таким прикладом. До російського вторгнення компанія експортувала товари переважно через українські порти. Однак, передбачаючи потенційні перебої, вона швидко перенаправила експортні поставки до європейських портів за декілька тижнів до початку вторгнення [8]. Новий шлях, хоча і дорожчий, дозволив «Сентравіс» дотриматися графіків поставок, навіть попри довоєнні невизначеності. Логістичні витрати збільшилися вдвічі, проте компанія мала переконати своїх клієнтів у тому, що вони можуть забезпечити стабільні поставки. Ба більше, «Сентравіс» звузила свою лінійку продуктів, щоб сфокусуватися на найвигідніших товарах, таких як труби для приладів діаметром від 6 до 26 мм, які використовуються у системах подачі палива, гальмівних системах, шасі та інших. У лютому 2023 року «Сентравіс» відновила довоєнні виробничі потужності. Аби диверсифікувати ризики, компанія запустила альтернативні виробничі потужності в Ужгороді для випуску трубок для паливних систем. Така інвестиція вартістю 2.7 млн євро надала робочі місця 100 працівникам та відповідає за 10% потужності головного заводу в Нікополі. Спочатку задуманий як часткова релокація, цей проєкт наразі став додатковим до основних виробничих операцій.
Українські та іноземні бізнеси продемонстрували гнучкість та адаптивність шляхом впровадження стратегій для перебудови ланцюгів поставок. Вони прийняли невизначеність, диверсифікували базу постачання, змінили маршрути транспортування та форми випуску, а також логістичні маршрути – ключові заходи, які були вжиті виробниками. Участь українського уряду та міжнародних спільнот зіграли вирішальну роль у сприянні альтернативним логістичним маршрутам, наданні фінансових стимулів та оптимізації перетину кордону.
Зусилля українських бізнесів служать прикладом їх рішучості у подоланні проблем та пошуку нових можливостей для розвитку під час конфлікту, забезпечуючи продовження виробництва та експорту товарів.
****
Матеріал підготувала Ніна Курочка, Account Executive у CFC Big Ideas.
